Час минав безповоротно і в моїм житю не змінювало ся нїчо. З моєї батьківщини і від свояків діставала я вістий небогато; впрочім я й не тужила за вістками від них. Що-до моїх відносин до панї Марко, то й они майже не змінили ся. Она мене все однаково любить, а хоть і впадає частїйше в недугу, стає ся через те що раз дразливійшою, то я зношу від неї все терпеливо, переконавши ся, що она одна менї справдешна щира дорадниця, підпора в житю, на котрої грудях могла би я виявити отверто всякий біль, і котра, по смерти моєї дорогої незабутної бабунї, опікує ся мною правдиво по материньски. А відтак она-ж єго мати!
Одного разу, коли пролежала більше як тиждень хора, а я, заходячись коло неї, не спала ночами і аж змарнїла, сказала до мене стискаючи менї руку з слезами в очах: „Я не знаю, Наталко, чи зможу я ще коли небудь віддячити ся вам повно за вашу сердечність і любов, як я сего бажала би і як ви на се заслужили! Але може віддячить ся він вам за
