лиш „рівний як лїнїя“, „простокутний“, тодї подобає як раз на соняшний промінь, котрий озолочує все, на що лиш упаде…
Марко єї ідеал. Марко безблудний, характерний, всюди і у всїм „Марко“! Нї, се чисте диво, що она не згадувала менї нинї знов про него! Она завзяла ся на мене пригадувати менї єго раз по раз, а тимчасом я тону у всякій працї, щоб про нїкого не думати, не піддавати ся жадному впливови і бути духом свобідною, мов орел під ясним небом.
Чому сумнїває ся о щирости Орядина, знаючи єго лиш з виду? Я майже погорджую ним, бо зобидив мою гордість, однак вірю про те все в щирість єго патріотичних чувств, в єго співчутє для людского терпіня, в єго пишні здібности, в якусь вроджену інтелїґенцию в него і в те, що він вийде на славу свому народови. Ах, він гордий, і та гордість не допустить єго нїколи до якого небудь упадку. Она песимістка, нудить сьвітом і мірить все мірилом субєктивізму.
|
|
Вернувши до дому застала я на своїм столї лист.
Се були осьвідчини о мою руку і походили від одного вдівця, що бачив мене в житю разів два і не говорив зо мною більше як десять слів. Він був батьком пятьох дїтий, посїдав „дім“ і був „ц. к. урядником“.
Лист дрожав у моїй руцї підчас читаня. Опісля зімняла я єго в пилку і шпурнула далеко від себе, при чім лихий усьміх заграв на моїх устах.
