Коли зійшов по відчитї в салю, щоби прислухувати ся ще якомусь викладови, поздоровив мимоходом мене з обиджаючим виглядом на лици. Я подякувала з уданим байдужим супокоєм.
Він усїв недалеко мене коло якоїсь старшої, дуже елєґантско убраної дами з дочкою і завів живу розмову. Раз був і засьміяв ся і я відчула якусь ненависть до того сьміху. Неустанно думала я собі: Що-ж він мене обходить? Марко не такий. Марко за чесний до такого поведеня. — А зараз потім инакше думала: Саме таким подобає ся він менї, саме тепер! — А опісля знов: Марко відвернув ся від мене…
Неописана гордість піднимала ся в менї, піднимала ся і силувала ся всї прочі голоси в моїм нутрі заглушити. Здавало ся, підтримувала сама одна силу всеї істоти моєї і не допускала піддавати ся нї жалю нї болю.
|
|
Підчас повороту заговорила Оксана:
„Відчит пана Орядина заносив надто консерватизмом… Чи ви сего не замітили?“
„Справдї так.“
„Чому-ж то так? Він має бути дуже талановитий і осьвічений, а я не можу такі прикмети споїти з понятями консерватизму. Не вже-ж він о свою кариєру трівожить ся?“
„Такий він не є, Оксано.“
„Так? Чи ви того певні?“
„Цїлком певна!“
„А я нї! Я пережила неодно диво“.
„Менї здає ся, що саме задля свого таланту не має причини трівожити ся о кариєру.“
