Сторінка:Ольга Кобилянська. Царівна. 1896.pdf/278

своїх слухательок, котрих поважне число єму імпонує. При тім висказав надїю, що страховище, яке піднимає ся завсїгди за спиною жіноцтва, себ то та „вічна жіночість“, стратить з часом свою міць і жінка перестане бути тим „затертим письмом“, яким є тепер і т. д. — Опісля читав розправу, елєґантско-коротку. Говорив про основні понятя національної економії, цїль і значінє сеї науки, зійшов на розвій капіталу, а врештї і на розвій нинїшного социялїзму. Тим і закінчив відчит. Він читав добре і праця єго була ядерна і ясна, однак менї здавало ся, що писана в надто повздержнім тонї. Коли скінчив читати, а оплески сипали ся безконечно, промайнув єго погляд перелетно по менї. Він замітив мене вже з початку, бо Оксана постарала ся о протекцийні крісла. Коли наші погляди стрінули ся, я відчула, як в моїх очах затлїло щось, однак я відвернула їх від него. При єго поглядах обгортало мене те саме погане чувство, що тодї при сьміху на виставі образів. Чому зневажав мене якимись байдужими, перелетними поглядами? Ми-ж стояли собі про те все духово близько! Відмовивши єму, стати єго жінкою, не хотїла я завдати єму тим болю. Ще меньше мала я на цїли, корити єго як небудь. Я не могла стати ся саме тодї єго подругою, — він мабуть і не відчував, як мене та єго погорда чи пімста обиджала; бо инакше як могло би щось подібне задовільняти єго?… Я відчувала, що в наших неясних відносинах щось уриває ся, що я (не як думала ще недавно цїлком противно) була готова зірвати з ним знакомство на віки — а як не те, то хоч не подати нїколи перша руку до поєднаня!