(Пізнїйше).
Недавно відвідала нас Оксана.
Між иньшим заохочувала іти з нею на якісь відчити, що мали небавом відбути ся. Два відчити були призначені „для жінок“. В однім мало говорити ся про далекосяглість рівноуправненя і еманципациї жінок, а в другім про національну економію. Перший мав читати якийсь лїтерат, другий — Орядин.
Я обіцяла ся піти з нею.
Так провела я чотири інтересні вечери.
Відчит лїтерата був поступового духа, сильного, прегарного змісту і читаний в одушевляючім тонї; мав однак за слухачів переважно мужчин. Я нарікала безпощадно на байдужність жінок, а моя товаришка сьміяла ся.
„Що хочете?“ успокоювала она мене іронїчно, „автор розправи вже жонатий; надїймо ся, що завтрішний відчит буде мати більше слухачок. О скілько знаю, пан Орядин ще свобідний.“
І справдї! На відчит Орядина прибуло богато молодих пань і дївчат, а десь не десь виднїла ся і старша женщина з поважним лицем і строгим поглядом. Він появив ся аж тодї, коли саля була цїлковито заповнена, і був дуже спокійний, чи може лиш здавав ся спокійним.
Коли почав читати, уступила менї вся кров з лиця. Єго голос робив фізичне вражінє на мене, і я силувала ся опанувати якесь внутрішне зворушенє, тим більше що оно сердило мене. Свій відчит випередив оправданєм, длячого тема єго відчиту суха. Однак він не мав на цїли, уряджувати забавний вечер, лише мав щирий замір говорити о зовсїм поважній справі для
