хоть перелетної вартости і щоб додержати тобі даного слова, що дістанеш колись в руки мої твори.
З Орядином — чи зірву коли знакомство? О нї, він остав ся про те все якоюсь памяткою, сьвятостию, якимсь промінєм моєї понурої однобарвної минувшини, котрого я не забуду нїколи. Крім того він син мого споневіряного народу, в котрого будучність я вірю, котрий стане своїми здібностями на чолї того народу і не здопче єго довіря. Він — я се знаю — не дасть менї нїколи причини жалувати моєї щирої прихильности до него, колишньої любови, а теперішної приязни. Коли-б менї прийшло бороти ся задля єго палкої непостійної вдачі і далї, то буду бороти ся. Я люблю борбу: она пригадує менї житє і істнованє власних сил. Впрочім чи не приписана она менї вже долею з дитиньства? Чи не говорила і моя дорога бабуня, що я родила ся до терпіня?
Орядин назвав мене „царівною“.
Гарна, прегарна назва; лиш чи гідна я єї, чи була достойна єї хоть в одній хвилї свого мізерного житя?
У тамтого я „цьвіт лотосу.“
Коли нагадую собі се слово, проймає мене якесь щасливе сподїванє, прегарне, а заразом успокоююче передчутє.
Я усьміхаю ся сумовитим усьміхом. Житє само покаже, що я з того всего…
