як она любить. Через все те остає ся менї дуже мало часу, а коли найдуть ся вкінци свобідні хвилини, то сама не знаю, до чого брати ся вперед. Чи читати, чи писати, чи веселитись, як каже она инодї, коли догляне яку психічну втому на моїм лици. Я стараю ся, щоб она не добачувала єї нїколи. Она-ж прецїнь єго мати, а через те для мене так само дорога, як і для него.
Від часу до часу відвідувала нас Оксана і випрошувала мене у панї Марко на „музику“. Тодї проживала я свої найсвобіднїйші хвилї — і мої думки летїли невпинно далеко на полудне.
По єго від'їздї сьвіт для мене немов опустїв. В серцю загнїздила ся глубока, пригнетаюча, немов безконечна туга, котру викоренити старалась я всїми силами. Я не хотїла про него думати, не хотїла, щоби чувства мої звертали ся до него, мов той соняшник за сонцем, однак на дармо. Перед моєю уявою спиняла ся трохи не що години єго істота, з тих гарних соняшних днїв, в котрих бував для мене добрим, щирим, бував чимсь більше, як „добрим знакомим“. Ставав живо єго образ з бистрими, за мною неустанно слїдячими очима, прислухуючий ся з усьміхом моїм оповіданям з рідних сторін…
Я любила єго, бо-ж се не могло щось иньше бути, що я відчувала для него. Се була очивидно любов, але не така, як колись для Орядина, лише якась спокійна, глубока. Єго гарний, лагідний характер яснїв тепер ще красше передо мною, а єго майже хороблива любов до чесноти і чистоти полишила на мене такий вплив, що єго не зітре мабуть нїчо.
