спить прощанє, і встане завтра сильнїйша. Служба буде мати меньше заходу, а панна Наталїя…“
„А товаришка обійме знов своє звичайне занятє, читанє часописий в голос,“ докінчила я зворушеним филюючим голосом.
Єго погляд промайнув по менї велично і стрітив ся з моїм. В мене було чоло грізно зморщене, а уста усьміхали ся нервовим болїсним усьміхом.
„А панна Наталїя“ говорив далї, мов би не чув моїх роздражнених слів, „стане їй опять одинокою підпорою і заступить їй мене. Так обіцяла менї і того держу ся.“
„Так обіцяла я“, повторила я вслїд за ним, а більше й не говорила.
Він звертав ся всїми своїми словами до Оксани. Просив єї відвідувати матїр і т. д., а коли она попросила нас, відпровадити єї до дому, я вимовила ся, що мене панї Марко потребує, і він пішов сам з нею.
Я хотїла остати ся сама, щоб розстроєна душа втихомирила ся. Зворушена несподїваним побаченєм з Орядином, не могла я також помирити ся і з міною доктора. Була вражена до глубини душі, неспокійна, невдоволена, а на Оксану розгнївана. Як важила ся она менї казати: „там був і ваш Орядин?“ Ха-ха-ха! мій! Я їй і не оповідала про свої відносини до него, а она, примховата, кинула те слово, не надумучись довго, нїби жартом; він же думає певно, що Орядин справдї мій! Впрочім менї дуже мало залежить на тім, що він собі думає!
|
|
Вернув саме з заходом сонця до дому.
