то через кілька несправедливих слів) на ласку і неласку чужого окруженя, або може на ласку тих кількох свояків єї мужа, з котрими від многих лїт зірвала зносини? Чи не прокинуло ся в нїм знов вороже чувство супроти „товаришки“ і настроїло так недовірчиво? О певно, оно мусїло в нїм знов зрости… і тому…
„Не бійте ся, пане доктор, я не опущу вашої матери в недузї“, обізвала ся я. „Вчинила би се лиш тодї, коли би мене відправила сама; але я переконана, що она сего не вдїє. Можете спокійно лишити єї на мене і від'їзджати спокійно.“
„Дякую вам, дякую вам щиро“ відповів він з якоюсь здержуваною радостю в голосї, і стиснув менї щиро руку. „Я виступлю з маринарки і поверну до неї знову; она сама знає, що ми будемо ще разом жити. Однак поки-що мушу єї ще на якийсь час оставити саму. Тепер не саму…“ докінчив з вдоволенєм.
Опісля постояв ще хвильку мовчки і обглянув ся по комнатї.
„Як тут у вас гарно!“ сказав, а побачивши під вікном моє бюрко, приступив до него близше.
„Тут ви пишете, правда?“
Я усьміхнула ся і потакнула мовчки головою.
„Я хотїв би щось з ваших писань читати.., чи не можна би?“
„Нї!“ відповіла я зтиха.
„Але коли будете мати раз щось друковане, то пришлїть і менї!“ просив він. „Для мене буде се дуже інтересне.“ А по малій хвилинї
