Другого і третього дня був знов такий самий, а я стала така, як він мене настроїв, — і між нас немов щось вступило.
Четвертого дня занедужала панї Марко і була дуже роздразнена. Сварила на кухарку, котрої не була би від себе віддалила за нїяку цїну в сьвітї, що зле варить, — на старого огородника, що стежки в саду занедбані, — на сина, що попсував єї робітників і що сидить вічно в чужинї, а она опущена на ласку і неласку наймитів, — а на мене гнївала ся найбільше. Відказувала, що в мене нема серця, а для єї особи то анї крихти. Що я на єї жаданя байдужна і неуважна; що хоч як їй жаль, але буде мусїла обглянути ся за другою товаришкою. Що в мене нема для неї часу, а на умі все лиш „лїтератство“ і свої цїли, „Бог знає, які високі цїли“. Що пхаю єї на силу в постїль, щоби мала для себе більше часу; що она переконала ся вже о щирости товаришок і була би щаслива, як би Бог забрав уже раз єї зі сьвіта і она не заваджала нїкому, і т. п.
Двері від єго комнати стояли широко отворені, і він чув кожде єї слово. Сидїв на кріслї при бюрку, підперши голову руками і мов би ловив кождий звук. Она не слухала і єго просьб та упімнень, щоби втихомирила ся, а на єї закид, що сидить „вічно“ в чужинї, а она опущена на ласку і неласку других, відповів лагідно, що і тому буде раз конець, нехай успокоїть ся! Він прецїнь не задумував нїколи остати ся завсїгди при маринарцї, она се знає…
Я слухала мовчки єї несправедливих докорів, вештаючись безшелестно около неї, як се она любила, коли лежала в постели, а відтак, пооб-
