отверто: „Мати оповідала менї дещо з вашої минувшини і я вас тепер також лїпше розумію!“
При тих єго словах я спаленїла і змішала ся. Панї Марко мусїла єму споминати певно й про Орядина, а може навіть після своєї привички і пересадила мої відносини до него. Він спостеріг моє замішанє і занепокоїв ся чогось і сам. Се послїдне скрішило мене в моїм підозріню.
„Вам се немило?“ спитав, дивлячись на мене своїм звичайним слїдячим поглядом. „Она нїчого такого не говорила, що кидало би на вас хоть крихітку тїни, противно. Тепер я вас дїйсно поважаю. Доказом того нехай вам буде те: Коли-б вам прийшло на думку іти деинде за „товаришку“, я би просто, хоть і не маю до того права, не пустив вас!“
Я усьміхнула ся.
„Так що менї робити?“
„Нїчо. Жити собі так дальше.“
„Як то, без занятя?“
„Ну, занимайтесь тим, до чого у вас найбільше спосібностий!“
„Се було би й менї до вподоби“, відповіла я, ще завсїгди усьміхнено, „однак з чого жити?“
„Ах!“ сказав він, немило вражений, і зморщив брови. „Знов отся погана річ!“ А відтак додав, усьміхаючись гірко: „Се найголовнїйша причина, що виробляє тепер більше слуг, як людий, що затирає чим раз більше гордість і ориґінальність і творить плебейскість!“
Гарно, прегарно жиє ся, відколи він тут.
