привикла я до них і они не здавали ся менї вже такими острими, тим більше, коли я переконала ся, що він наскрізь лагідна натура.
Одного разу було в нашім городї занятих більше робітників; копали ставок. Він наглядав за працею сам, вештав ся невтомимо біля них від рана до вечера, оповідаючи їм Бог знає що, поясняючи та научаючи їх про ріжні, їм незвістні річи. Довідавшись при тій нагодї, що в одного з них дитина вже від довшого часу слабує, зайшов туди переконатись наочно о всїм. Одному з робітників виробив прошенє, щоби єго старого немічного батька приняли в дім бідних, а одному виробив місячну запомогу. Сей був уже старий чоловік, походив з значної колись родини, і стеріг завсїгди в лїтї нашого городу. „Прийде ся з старою просто з голоду згинути, коли сили в руках не стане“, говорив доси, „бо жебрати не вчив ся я за молоду тай на старість не потрафлю.“
Ми були би о тім всїм і не знали, коли би старий не оповів нам того, а мати подужавшої дитини не прийшла подякувати за добрий вчинок і грошеву поміч, яку від него дістала. Єго не було тодї дома, однак панї Марко обіцяла бідній, що перекаже синови слова подяки… Коли повернув і она все докладно переказала єму, спалахнув, мов би єго хто окропом обілляв. „І не мали що згадувати, та се“, відповів. А побачивши припадком і мене, зморщив брови, вхопив капелюх і вийшов знов кудись.
По трьох недїлях стали ми вже цїлком добрими товаришами. Я навчилась розуміти єго лагідне, однак супроти себе майже строге посту-
