ля в иньших країнах, бачив стілько, тож і міг оповідати мов „з книжки“. Адже задля пізнаня сьвіта вступив до маринарки. — Я сидїла недалеко них мовчки, слухала і приглядала ся єму. По нїм було видко славяньске походженє, хоть здававсь менї дуже знїмченим. Говорив знаменито нїмецкою мовою і з очивидним замилованєм; з єго рухів видно було певність, а з єго мови широкий сьвітогляд. Менї навинула ся мимоволї замітка Оксани, що він „Европеєць“ і що єму цїлком байдуже, до якої він нациї належить. З єго бесїди додумувалась я, що він демократ, хоть з другої сторони пробивавсь в нїм якийсь аристократизм, котрий застерігаєсь заздалегідь від всякого спільництва з тим, що звуть „плебейскостю“, сторонить від него в думаню і в учинках.
Я прирівняла єго до Орядина і він видав ся менї контрастом того-ж. Орядин був з виду гарний, майже пишний, а сей майже поганий. Орядин був інтересний своєю непостійностию, своєю горячою, лиш по части гамованою натурою, а сей своєю тонкостию так в рухах як і в думаню, своєю лагідною певностию.
Від часу до часу задержував ся в бесїдї єго ясний бистрий взір на менї, мов слова єго говорили ся і для мене, але я знала, що они не були і для мене висказані, я відчувала се. Єго істота була менї така чужа, така далека всему тому, в чім я жила і чим була наскрізь перенята, що мене обгортало все наново чувство самітности і я мимохіть звертала ся в думцї до Орядина. Він иньший, стоїть чимось так близько до мене, чимось споріднений зі мною, чомусь так добре, добре знакомий! Чому загнївав ся? Яке зло заподїяла єму? Длячого хоче мене пони-
