реміг чувство любови, і як єму було з тим спішно, щоби менї дати те відчути! І я відчула се, як бажав. В мене слух для модуляций людского голосу незвичайно тонкий, а чутє не менше, і тому не обманило мене нї одно нї друге. Чи він соромив ся своєї любови до мене? Була се ненависть, чи гордість? Яка гордість?
І я терпіла від того аж до знесили.
Коли ловлю себе на тім, що єго образ стає перед мою душу, то заявляю собі насьмішливо мов якійсь иньшій істотї, що про те все люблю єго. Заразом обгортає мене почутє, мов би тепер з сею любовю приступало до мене щось величне і поважне, щось, що лучає ся чоловікови лиш раз в житю… Иньшим разом закидую все і поринаю в працї.
Узрівши єго якось раз в містї вже здалека, я забігла скоро в якусь противлежну улицю і втїкала нею так скоро, як лиш при людях випадало, щоби не подибатись з ним. Сильно зворушена, відчувала я цїлком те саме прикре чувство, що тодї при єго сьміху на виставі — гидке чувство покори…
