„Справдї,“ обізвалась я. „В него відповідає собі все посполу, єго хід, єго рухи, єго письмо і характер — все однакове.“
„А серце єго?“
„А мене що оно обходить?“
„Ох, які-ж ви прудкі!“ І она розсьміяла ся.
А я подумала собі як раз те само, що перед роком, при розстаню, і майже тими самими словами. „Таким люблю єго, гордим, і сильним“ — а опісля посумнїла…
Одного дня, може в три місяцї по тій стрічі, пішла я з молодою товаришкою на якусь наборзї уладжену виставу образів. Ми знаходили ся в передпослїдній комнатї. Молода дївчина задержувала ся довго при кождім образї, а я вертала все наново від одного до другого. В притикаючій послїдній комнатї чути було, як мужеский голос щось поясняв, а на те відповідав якийсь голос жіночий; сей мужеский здавав ся менї знакомим. Минаючи по-при отворені двері, заглянула я незамітно в комнату і побачила там Орядина. Перелякана метнулась я вперед, однак він побачив мене. Зараз потім почав до когось дуже голосно говорити і сьміяти ся і нїколи, нїколи в житю не забуду я інтонациї мови єго і характеру єго тодїшного сьміху! Одно і друге тикалось мене, мало мене понизити.
Я чула, як спаленїла сильно. Він сьміяв ся так, мовби єму хто дарував мілїони, і заявляв менї тим сьміхом, що не журить ся мною зовсїм. Се зранило мене так, що я з досади майже задрожала. Який здавав ся гордий, що пе-
