тї „віддавати ся“. А я й не думаю нїколи виходити замуж.
Я віддала ся „приватній фільософії“, щоб сказати вже словами доброї Марко, і жию собі спокійно, цїлком вдоволена. З товариств, в які ходжу рідко, вертаю майже завсїгди утомлена і розстроєна. Я молода, чую ся між ровесницями самотною і старшою. Оповідала я раз про те панї Марко і питала в неї, що се таке?
„Ви виросли понад буденьщину і традиціональні погляди“, відповіла она, „а дух ваш мчить ся вперед, тому чуєте ся в їх товаристві самотною. Чим дальша висота, тим і самотнїйша, — чи вам се нїколи на думку не приходило? А ви-ж хочете стояти висше. До вас прикладають те саме мірило, що до других пересїчних молодих дам, однак ви не мовчіть стілько; виявіть себе самі свому окруженю, надайте собі самі вартість, не ждїть, щоб єї надавали вам иньші, а може й такі, що не знають ся на вас!“
„Я не маю дару бесїди, панї Марко; ви-ж се знаєте!“
Она сьміяла ся.
„Невже ви не думаєте ясно і льоґічно?“
„Може й не думаю, не знаю.“
„Але-ж бо я в то не вірю!“
„Мене привчено з дитиньства мовчати, так як і терпіти.“
„Чи відчуваєте тому потребу писаня, що — як кажете — не маєте дару бесїди?“
„Я не знаю“, відповіла я, „однак знаю те, що писанє єсть для мене тим, чим воздух і сьвітло.“
