Знакомих маю досить, однак щирих товаришок лиш дві. Одна то молода малярка, прехороша поетична душа, а друга молода замужна і дуже інтелїґентна жінка, на імя Оксана Б.
З чоловіком своїм розвела ся по роцї подружія. Не був їй до пари. Іх подружіє було „непорозумінєм“, як оповідала сама, котре не могло чим иньшим скінчити ся, як розлукою. Любов до него змінила єї, а щоб не „отупіла“ цїлком, розвела ся з ним на неозначений час і вернула до родичів, в котрих пробувала і доси.
„Не думайте, що він лихий чоловік“, говорила менї, „він навіть дуже добрий, і лиш ми не розуміємо ся! Я за податлива і за мягка супроти єго хоробливо консеквентної вдачі, жорстокої упрямости, і він мене нищить своєю істотою. Що-ж, чи було нам задля церковної звязи і далї жити разом та замучувати себе? В мене є маєток і я пішла своєю дорогою, а він остав ся радо сам. Ми розстали ся в мирі і так, що коли одно за другим затужить справдї, можемо знову зійти ся…
Говорила заєдно, що вже в натурі подружія лежить то, що оно тратить з часом на красї, і що модний чоловік нездібний до него. Або може нездібні до него немічні характери? До нас заходила дуже часто, з панею Марко знала ся вже від давна і була навіть єї ученицею, а єї сина т. є. лїкаря — звала своїм товаришем. До мене горнула ся мов та пчола до меду, а я любила єї так само щиро. Була вражлива, честилюбива, і дуже музикальна, а з саркастичного настрою не виходила майже нїколи. Мене упевняла, що я характер траґічний з „артистичними зарисами“, і що не сьмію нї за що в сьві-
