ти. Єї мова поправна, інтересна, і в неї разить лише одно. Обдарена богатою фантазиєю пересаджує кожду прожиту подробицю, представляє єї майже неможливою. Часто оповідає цїлі романи, в котрих грає завсїгди сама головну ролю. Я прислухую ся їй радо. Всї єї оповіданя уложені так зручно, кінчать ся так щасливо, що она ними бавить мов книжка. Єї вигляд симпатичний, а она сама поважна, спокійна і держить ся дуже строго давного доброго тону. Се послїдне лицює до єї істоти знаменито і я не можу собі уявити, як би она могла уживати таких рухів або слів, як тїтка, або навіть і таких поглядів. Як раз она дама „наскрізь добрих обичаїв“ і я єї за те дуже поважаю. О, яка-ж ріжниця між нею а тїткою! Нї, се вже таке щастє, що я дістала ся до неї, що мабуть иньшого й не просити менї у Бога…
Коли я оповіла їй свою одностайну історию, розказала она менї свою майже в тій самій хвилї, мов у відповідь і з якоюсь гордостию. В єї істориї було стілько романтики, стілько подїй, стілько ослїплюючих хвиль, що я майже соромила ся свого житя „без подїй“. „Так, так,“ говорила она, „і то не є ще все, що я тут оповідаю; коли би списала те все, що прожила, кілько поклонників мала я в своїх молодих лїтах і з якого роду, то не одна завидувала-б менї, або і прозвала безумною, що я слухала лиш голосу серця а не розуму, і не вибрала за мужа якого ґрафа, лиш лїкаря…“
Я люблю і поважаю єї щиро, а она для мене добра і щира мов бабуня.
„Бідне дївча!“ каже менї нераз, гладячи раз по раз моє волосє (о, она єго так часто по-
