явив менї отверто, що не любить мене так, як любив свою першу жінку, що однак не дасть менї причини чути ся з ним нещасливою і жалувати свого поступку. І він говорив правду і додержав до послїдної хвилї свого житя даного менї слова, значить: уладив менї житє як найкрасше. Я не могла єму докоряти, що не відчував для мене такого чутя, як я для него, о нї; він просто не міг в друге любити, належав до тих вірних глубоких натур, що не відновляють ся в своїх чувствах, а мають в своїм житю лиш раз „весну“; — така натура була в него. Я була горда, що він як раз мене вибрав. Він міг ще сьвітлїйшу партию зробити, однак єго приковало моє образованє до мене і пересьвідченє, що я одна гідна виховувати єго сина по єго дорогій незабутній жінцї, і що він чує ся тим щасливий… І я виховувала сю єго дитину з найбільшим старанєм та й не жалую свого труду і любови, бо надгорода за се наступила вже. Іван (так звав ся той син) то одинока радість мого житя, а як Бог допоможе, то послїдні лїта прожию коло него; — се обіцяв він менї, і він додержить слова.“
Він вступив лиш на якийсь час до маринарки, головно тому, щоби звидїти сьвіт; опісля хоче осїсти ся ту і зажити житєм і звичаями свого колись так почитуваного і загально любленого батька. Я не знаю єго, того Івана: від часу, як я тут у панї Марко, не відвідував єї анї разу, але она зве єго своїм ангелом, а листи єго до неї дишуть глубоким поважанєм, тонким чувством і незвичайною інтелїґенциєю.
У панї Марко широке знанє, а дар бесїди імпонуючий. Коли говорить, можна за нею писа-
