ко“, говорила з соромливою покорою, „а що-до любови… то я не терпіла нїколи на ту поетичну хоробу… не бавила ся нею, і не можу нїчо о нїй говорити!“
„Зовсїм так, як я!“ вмішала ся радістно тїтка. „Однак і она наступить, моя дитинко, наступить скоро, все має свій час, своє призначенє, ти переконаєш ся. Ах, яка я щаслива, що Бог дав менї такого зятя!“ Сказавши се, зложила руки мов до молитви, встромила очи в стелю і дивила ся через довгу хвилю нерухомо в одну точку.
„І я щасливий, дорога мамуню“, обізвав ся Льорден, „і дякую з щирого серця Богу, що все так добре склало ся!“ А відтак звернув ся до мене і сказав патетично: „Das sind die Weisen, welche durch Irrthum zur Wahrheit reisen, und das sind die Narren, die im lrrthum verharren!“
„О тім я глубоко переконана!“ відповіла я, усьміхаючись мимоволї, і завернула ся вже в третє до дверий, однак і сим разом не могла ще вирвати ся.
„Слухай, Наталко!“ звернула ся тїтка до мене, мов по хвилевій бистрій задумі. „Ти можеш вже тепер остати ся, я прощу тобі все. Правда, ти завдавала менї твоєю безумною вдачею, твоїми романтичними примхами нераз гризоти і болю, затроїла неодну приємну хвилину, дражнила нераз до крайности, я мусїла через тебе неодин раз сердитись, неодин раз відгравати перед сьвітом комедию, однак Лєночка відійде з дому і тому я…“
„Даруйте, тїтко“, перебила я єї холодно, „так як річи стоять, то між нами нема більше
