не тому припадком, щоби грати також інтересну ролю, коли мене не було? Ге?“
„Мене приневолили до того поступку обставини!“ відповіла я спокійно, не зважаючи на єго обиджаючий тон.
„Що, обставини?“ загомонїла тїтка. „Се значить иньшими словами, що я тебе силувала? Ха-ха-ха! Гляньте на ню, мої кохані; переконайте ся самі, чи правдолюбні так виглядають! Говори, не спускай очий, ми переглянули уже всї твої махінациї!“
„Пригадайте собі, тїтко, той вечер, той для мене тяжкий незабутний вечер!“ сказала я і відвернула від неї погляд. Скілько я вже через неї і натерпіла ся, однак корити єї при чужім чоловіцї я нїяким чином не могла.
„Бачиш,“ кликнула з лихою усьмішкою, „що ти і сама не знаєш, що говориш! Невдячнице ти! Нїколи, і до послїдної хвилини не хотїла ти розуміти, що я для тебе чинила. Тепер переконую ся, що викормила собі змию!“
„Не гнївайте ся, поважана панї,“ успокоював Льорден, „не гнївайте ся! Чи се варто? І задля кого? Я — продовжав з їдким усьміхом — дуже а дуже рад, що цїла отся справа повернула ся в иньший бік. Хто знає, що було би ще скоїло ся за кулїсами, коли дещо змінило ся в житю других людий! Я завсїгди побоював ся, особливо довідавшись…“
„Чи маєте ще менї що сказати, тїтко?“ перебила я єму різко, відвертаючись від него зневажливо.
„Чи не маю!“ відказала глумливо. „Я позволю собі моє перше питанє повторити, а то: що ти тепер собі думаєш? Що гадаєш з собою
