деньщини“, з котрою ви не годите ся, — не правда-ж?… Тому ви тепер не хочете мене!“
„Тепер нї, тепер нї!“ шептала я за ним в несказанім зворушеню, не підводячи ще завсїгди до него очий.
Він відгорнув бистрим рухом волосє з чола і розсьміяв ся добре менї знаним лиховістним сьміхом. „Знаєте, що?“ сказав. „Зробіть менї ту ласку і скажіть, кого ви тепер любите, коли вже не любите мене!“
Я підняла голову і глянула на него довгим щирим поглядом. „Я нїкого не любила, Орядин, крім вас, нїкого иньшого в сьвітї. Коли то, що жиє тепер в моїм серцю, можна назвати любовю до мужчини, то на ту любов маєте ви одні право, однак мої чувства належать ще і до якогось иньшого сьвіта, сьвіта, котрого я ще не знаю, лише істнованє єго відчуваю, про него мрію. Описати вам єго докладно я не в силї, але бажаю єго пізнати і в нїм жити. Коли-б се навіть мав бути сьвіт терпіня, то я й на него згоджу ся!“
„Се цїкаво!“ сказав він. „Я переконую ся, що у вас нема змислу для дїйсности. Когось любити і не послухати голосу серця, не ущасливити самої себе і иньших, сего я не розумію. Куди горнуть ся ваші думки, до чого клонитесь ви, чого виглядаєте ще в житю? Отсе ненаситне щось у вас — отсе ненавиджу я у вас, задавив би то одним рухом, щоб не виступало більше проти вашого власного щастя, щоб не росло, щоби замовкло на віки і піддало ся звичайним житєвим законам! Всї прочі ваші закиди проти сего — то дитиньство!“
