від всеї тої нїмої комедиї, яку грає на жаль так само молодїж як і старші, — і затужив за самотою. Я дійшов до переконаня, котре заявлю вам словами згаданого вами перше „пророка“ Нїцшого: „Wir sind ein Pöbelmischmasch, das Heute, und das will Herr sein!“
„То сумне переконанє, але на те ще є відрада, Орядин! — Ви кажете словами Нїцшого: „Wir sind ein Pöbelmischmasch, das Heute, und das will Herr sein“ — а я відповім вам на те, словами того-ж самого пророка: „Das überwindet mir, Ihr „höheren“ Menschen!“
„Так, Наталко, „Ihr „höheren“ Menschen“! — однак звідки возьмете тих висших людий?“
„Ми самі станьмо ними, учім других ставати ними.“
„Ба!“ сказав він насьмішливо, „хто перемагає себе лиш тому, щоби стати „висшим чоловіком“? Хто журить ся о ідеальні вимоги? Хто зрікає ся охотно користий? Покажіть менї нинї таких? Та нї, я спитаю лиш просто вас, чому н. пр. виходите ви за чоловіка, для котрого не маєте нї крихітки любови або хоч поважаня? До чого тут отся досмертна лож? Коли би ви йшли дорогою „висшого чоловіка“, то повинні радше вмерти, як таке чинити?“
„Я вже не є єго суджена!“
Він видивив ся на мене і спаленїв. „Нї? Чи справдї, Наталко? не жартуєте?“
„Не жартую. Я ще не сказала того Льорденови, однак за кілька днїв довідає ся о тім, а небавом потім покину я й свою рідню.“
„Яке-ж щастє!“ сказав він, віддихаючи глубоко і єго очи засияли.
