Я сьміяла ся з ним і була дуже вдоволена, що так стало ся, що ми стрінули ся. Єго погляд промайнув по менї блискавкою і задержав ся на моїм лици.
„Ви нинї такі гарні, виглядаєте мов саме щастє! Що з вами?“
Я спаленїла і глянула не на него, а кудись в иньшу сторону. „Що-ж би мало бути зі мною?“ відповіла я. „Хочу бути щасливою.“
„Дуже мудрий намір!“ відповів він все ще весело „і я маю такий намір, але менї чогось маркотно.“
„Чому?“
„З ріжних причин. Між иньшим, борю ся сам собою о так звану „будучність“, хоть знаю, що она не принесе менї нїчого особлившого і є потрохи правдивим блудним огником!“
„Чи она вела вас блудом доси?“
„Не вела, але могла би й повести, як би вірив в ню занадто!“
„Так в що-ж вірите?“
„В що? Чи є яка абсолютна правда?“
„Давно говорили ви инакше.“
„Давно говорив я инакше, бо давно вірив в якісь ідеальні вимоги житя, вірив в те, що чоловік мусить їх сповняти, а тепер не вірю і в се і в те, що зве ся „будучність“!
„Ви знов говорите таке, Орядин, що мене гнїває; встидайте ся!“
Він викривив з легкою погордою уста.
„Чого менї встидати ся?“ спитав їдко. „Того, що я пізнав житє і людий, і тих так званих „осьвічених людий“, пересякнених наскрізь „натуралїзмом“ аж до гидкости, і що, переконавшись о їх справжнїм змаганю і їх „по-
