не виходжу замуж. Під тїткою розпаде ся земля, а вуйко загнїває ся! „Ти однїська дитино моєї однїської сестри, що ти наробила!“ А однїська дитина однїської сестри дуріє з утїхи, що перестане бути каменем дома. Чуєш се, бабусенько?… Твоя лелїя, твій ангел відважує ся уживати своїх крил! Нї, тепер я вже прямо до неба полетїла би, до тебе, бабусенько моя щира, щоб побачила ти мене, щасливу тепер, наскрізь переняту жадобою житя.
Як оно й не буде, а одно певне: всї будуть гадати, що я зірвала тому з Льорденом, бо Орядин тут. Та се мене не дуже журить, нехай кождий думає собі, що хоче.
Орядин був слабий. Повертаючи з села простудив ся і лежав хорий. Тепер вже подужав. Лєна єго бачила, каже, що єго очи „відновились“ і що дістав иньший голос! Чи й иньші думки? Се хотїла би я знати! Я думаю дуже часто о нїм. Я хотїла би єго бачити значним. Великим — з характеру, великим, або значним — з працї для народу свого!
Мій ум такий спокійний, що я майже неустанно (т. є. в свобідних хвилях) учу ся і читаю. Мрію об тім, статись колись писателькою. Чи буду здатна до того, научать люди, або і час, а може прийду і сама на те. В моїх найтяжших хвилях була така праця одинокою моєю розрадою, ставала менї якоюсь вимогою житя. В тій працї купає ся моя душа, поринає в нїй, а хоть би я й не зазнала жадного иньшого щастя, так праця така є ще завсїгди більше чим буденним щастєм.
|
|
