тонке, миле. Щоб не остало ся дісгармонїї анї для ока, анї для серця, для жадного з змислів. Щоби жадоба за красою утихомирила ся.
Бути передовсїм собі цїлею, а опісля стати або для одного чимсь величним на всї часи, або віддати ся працї для всїх. Боротись за щось найвисше, сягаюче далеко поза буденне щастє…
Такий мій ідеал.
Свобідний чоловік з розумом — се мій ідеал.
Пощастило ся!
Я одержу місце ще перед „вінчанєм“. Стану за товаришку в одної маючої Угорки, вдовицї по лїкари. Яка я рада! Яка я свобідна, легка, певна себе! Сьмію ся знов щасливим сьміхом. Менї здає ся, що в моїх жилах кружить кров швидше, а думки стали гнучкійші. Усьміхаю ся сама до себе, а тїтка, запримітивши той соняшний настрій, думає, що се я так на весїлє тїшу ся. Лише перед послїдною сценою маю відразу. Значить: перед сценою відмови і переслуханя. Сцени такі менї взагалї ненавистні.
Що Льорден скаже? Ух, поганий той, з довгими дрожачими пальцями, пугач той!… Ха-ха-ха! се інтересно, що він скаже! Але я не буду нїкого щадити і вискажу все що-до крихітки. Єму скажу: „Ви, мій пане, не обходите мене анї троха! Будьте ласкаві, поїдьте собі де між свої люди і привезїть собі яку „золотоволосу“ Нїмочку, а мене оставте! Що вам з такої особи, що волочить ся по лїсах, кохає ся в птахах, в шемраню дерев, упоює ся їх житєм, а не вашим.“ А Лєна, — ах! тота „дитиняча“ істота з вічно-жіночими прикметами, з фарисейством на устах, она буде шалїти з радости, що я таки
