во бути гордим. Не дбайте о загал і йдїть своєю дорогою, доки не опинитесь високо-високо!“
Я вхопила єго за руку і стиснула єї кріпко, а очи в мене заяснїли.
Він видивив ся на мене здивований, а опісля усьміхнув ся.
„Чи у вас бувають частїйше такі пориви?“ спитав.
Єго питанє заболїло мене і я опустила очи в низ.
„Чи се пориви?“
„О, се може бути і настрій!“
Він не згадує нїколи анї одним словом, що я була колись єго „царівною“, мов би се не він, а хто иньший любив мене. А я мовчу і собі горда, горда мов той олень. Нехай мовчить, думаю, коли вже так, коли вже не може любити більше, але нехай не дорікає менї Льорденом!
Правда, він не знає, що в моїм серцю дїє ся і що в нїм не так супокійно, як я виглядаю, що в нїм дозріває думка розірвати ненавистні звязи і відвернути ся від всїх на завсїгди. Справдї, отсе дозріває в моїм серцю, але поки-що се лиш моя тайна і я не виявляю єї і перед ним, хоть би і як питав мене. Ох, лиш сили додай менї Боже, сили, щоб я не спроневірила ся собі і правдї; а я поборю всю погань, яку тілько стріну по дорозї свого житя!…
