підлягає взагалї сильним вражіням, а часом переконую ся в друге, нї, в десяте вже, що через цїлі ті два роки був ріжними, преріжними справами так занятий, що ледви коли й подумав про мене!
(Знов пізнїйше.)
Ми вже досить давно не бачили ся.
Зоня прибігала до нас, а між иньшим на тїтчине питанє про него, замітила, що став в послїднім часї знов „нестравним“ і що в єго ґенїяльній голові коїть ся правдоподібно знов якесь лихо.
Що-ж би то з ним могло бути? Думаю стілько над тим, майже гризу ся ним… Чи він менї не байдужий?
А з Льорденом що? Боже мій, Боже мій, що з ним робити?
Я затискаю зуби, чоло морщить ся і в далеку далечину лину поглядом…
Вчера вечером були ми з Лєною у Зонї оглядати якусь балеву сукню. За кілька днїв відїзджає она з батьком і панною Мариєю на баль до С.
Він був також увійшов в комнату. Коли глядить на мене довше, то я зараз мішаю ся.
Говорив мало і виглядав зажурено, але чого? І чи на довго?
„Ви дуже зле виглядаєте“, замітив менї, коли ми на хвильку остали ся самі. „Чи ви думаєте дальше так жити? Я вас не розумію. Подумайте, який конець вас жде, ви загинете!“
