рез уста. Ох, що то час може! два роки станули між нас і змінили нас так сильно!
Єго притомність мучить мене. Що се таке? Жалїю над ним. Але не то відпихає мене від него, що він „купав ся в страсти“, лише що иньше…
Одні книжки оживляють ще мене, инакше в тім заколотї я погибла би…
(Знов пізнїйше).
Нераз я духом така сильна, що ішла би у найстрашнїйший бій, а нераз прикликую бабуню на поміч! Бабусенько моя злота, чом ти мене покинула, чом не з'явиш ся, не додаш менї сили, не прийдеш з порадою, не полюбиш твоєю вірною любовю! Бо в кого-ж менї шукати пристановища? Чим утихомирити душу свою? Хто покаже менї, куди іти, я-ж така сама, така сама! кругла сирота! Недоля батожить мене, що аж гну ся, вгинаю ся; она потрясає мною, а як ще вихор настане? О вихор, тодї змете мене, мов те сухе опавше листє безслїдно.
Сила? Хто учить мене бути сильною? Чи менї шукати підпори в других? Де-ж суть ті другі, хто они? Ох, оно так гарно, як жінка находить підпору в мужчинї, а й противно, мужчина в жінцї! Але-ж чи може дїйсно душа з душею злити ся, чи се припадком не є фраза, в котру лиш вірить ся підчас любови?
З ним бачу ся досить часто. Деколи бачу, що я єго умом перегнала, а деколи корюсь я перед ним. В нїм є щось, що панує надо мною, що притягає і відпихає мене. Часом бачу, як підлягає впливови моєї істоти майже цїлком, як
