В Кобиляньскої, яко писательки, вдача наскрізь поетична, незвичайно вражлива, повна мрій і туги, поважна, глубоко відчуваюча як красу житя, так ще більше грубости єго, іменно ті, що дотикають ся безпомічної, самітної женщини серед наших прикрих обставин житєвих і товариских; притім бистроумна і горда в добрім значіню сего слова. Препишні лїричні, романтикою закрашені сцени ідуть в єї творах в суміш із сценами, писаними реалїстично, зовсїм так, як дїє ся і в житю. Велике очитанє і богатство незвичайно глубоко передуманих рефлєксий при великій масї нїжного чутя надає єї творам, як н. пр. Людина і Царівна, характер студий психольоґічних. Незамужна і незаможна женщина, поневіряна обставинами, „грубостями“ житя, сама безпомічна аж до роспуки, сей улюблений авторкою а так часто подибуваний в нашім житю тип, находить в Кобиляньскій оборонницю, цїлим серцем відчуваючу недолю житя такої женщини. Єї Людина і Царівна то найкрасші докази за допущенєм женщин до тих занять, в котрих они могли би найти цїль житя і способи удержаня на випадок незамужности. Жінка „свого мужа“ все ще тїшить ся у нашім товарискім житю більшою повагою, як незамужна женщина, хоч би й яка талановита, осьвічена і заслужена. В оборонї тих поневіряних невинно істот Кобиляньска добуває із арсеналу серця саму найвлучнїйшу збрую і побиває нею насьмішливого противника.
Єї менші новелї і нариси — то правдиві поезиї в прозї. Така Битва — то незрівнаний опис гірскої природи, повен такого щирого поетичного чутя і величі, що заставляє нас неложно
