однаково, а я була би й деінде також однакова, значить: безсильна.
Нї, я вже „піду“ Таки піду! Знаю вже напевно, що так зроблю. І ще раз у послїдне кажу собі, нїкчемній, підлій, що… піду!…
Як думала так і стало ся.
Вранцї поволїкла ся до тїтки і заявила, що піду. Обоє, т. є. тїтка і вуйко, аж засияли з радости.
„І не надїяв ся від тебе чого иньшого, Наталочко“, мовив вуйко, потираючи з задоволеня руки. „Знав я таки добре, що ти собі розумниця, що любиш лише бороти ся. Упряма трохи. Ге-ге-ге!“
Я не відповідала нїчого, хотїла як найборше знов віддалити ся. Мене болїли очи і я була обезсилена до крайности. Тїтка придержала мене ласкаво, а навіть вперше в житю поцїлувала. Ненавистне „рудаве“ волосє діждало ся, що рука єї не цурала ся єго погладити.
„Ти, звістно, не можеш ще оцїнити свого щастя“ поясняла она менї, коли єї погляд відкрив щось то на моїм лицю. „Застановись лише над тим, що ти увійдеш в зовсїм уряджений дім, в котрім не буде певно бракувати анї одного цьвяшка анї найдрібнїйшої річи, і що тото все значить! Я переконана, що він справить ще не одну гарну річ, щоби свою молоду жіночку, свою — як то він з нїмецка каже „Льореляй“ — задоволити. Я знаю мужчин, що любили свої другі жінки сто разів більше як перших. Льорден виглядає також на такого чоловіка. З першою жінкою женив ся може задля маєтку, однак за
