з такої будучности. Він спіткнув ся нїкчемно при першім вихрі; бо і в чім же лежала єго сила? Она не могла вже тодї в нїм бути. А я що таке? Що мучить мене в день і в ночи, чого ще менї забагає ся?
І я поринула у свою власну, розлючену, зневолену душу, мов у яку непогідну бурливу ніч, — Бог знає за чим…
Муха все ще бренїла. Срібне сьвітло місяця лляло ся вікном в комнату, а старий годинник цокав тихесенько, мов той дїдик в пантофельках, щоб нїкого не збудити своїм ходом.
Гадки кружали за чолом мов пчоли в улию, і я піддала ся цїлком їх потузї.
Що менї нинї вечер говорила тїтка, і що я їй відповідала? „Коли Льорденови відмовиш, говорила, тодї шукай собі иньшої стріхи, шукай реформатора!“
Перед моєю душею виринула легко зігнута стать старого тирана, єго чигаючий взір, кінчаста борода. Я закусила зуби. В горлї давила як і перше мішанина шаленого сьміху і плачу. Лучше вмерти!
А відтак станув і він передо мною. „Пожди ще, русалко!“ шептав пристрастно „ще одну хвилину, я люблю тепер!“
Коби хоть перед душею не ставав, було би лекше, а так і ті спогади завзяли ся на мене.
Вмерти менї? Вмерти? шептали скоро уста, і судорожно зарили ся палцї в волосє. „Я не хочу вмирати!“ сказала сама аж в голос.
І знов минали хвилина за хвилиною.
„На иньшого або на жадного буду ждати!“ відповіла я тїтцї. Що за плитке самодурство, котрим обманювала саму себе! Адже тим
