Прим. як нераз радили ся над моєю долею. Я була в них лише одна однїсенька і тому мало все добро сьвіта менї припасти. Батько пестив мене, майже не випускав з рук, а мати розпадала ся…
Та ба! настав такий час, що все розпало ся…
Обернувшись бистрим рухом до стїни, склонила я голову глубше ку грудям і притиснула розпалене чоло до холодної стїни. Скоро спливали великі горячі слези по лицю…
|
|
І дальше гнали ся думки вперед, пориваючи з собою погані брутальні картини. Помчались також попри мертві одностайні хвилї, в котрих молодий ум побивав ся голодний, вислїджуючи власною слабою силою безпідставні упередженя, нївечив їх і рвав ся до правди. А далї, далї доля усьміхнула ся до мене…
„Будучність наша“ казав він тодї певним гордим голосом, і „ти побачиш.“ А я упоєна любовю, котрої не зазнавала від нїкого, повірила. Однак в чім наша будучність? В мене нема єї в нїчім, хиба може в него є она. А тепер я і „бачу.“ Бачу, що любов не завсїгди буває тою могучою силою, о котрій говорять, що она творить. Єму она не змогла стати навіть талїсманом проти брудних страстий і покус. Чому не обізвав ся анї одним словом, чому не признав ся хоть і до сумної правди, може би… а то ворожі уста донесли, що весло сили загубив, що човен розбив ся, а сам потонув…
Я і він. Обоє ми станули вже при цїли; добились уже будучности. Єму остає ся лише „прийти“, як обіцяв… І плачучи розсьміяла ся я
