ся по дорозї? Ой нї, нї! Ти мусиш за него вийти! Для тебе нема лучшої забезпеки на будучність, як та, а навіть і надїї на иньшу нема. Наш дім не порожний, Лєна і Катя також жиють, а хлопцїв треба ще довгий час спомагати, доки вийдуть на людий і будуть мати свій кусник хлїба. Схаменись, кажу послїдний раз по доброму! Хиба ти задумуєш і дальше наш гірко зароблений хлїб їсти, кров нашу ссати?“
„Ой тїтко!“ зойкнула я „бійте ся Бога!“
„Чого-б я мала Бога бояти ся? Се, що я кажу, правда, і з тим стану хотьби і до сповіди. Лучше ти бій ся Бога! Се в тебе нема сумлїня і уваги. Але я вже сама поведу тебе, так як я хочу! Абись знала, що з хвилини, в котрій відмовиш Льорденови, стане мій дім для тебе зачинений! Шукай собі тодї иньшої стріхи і иньшої ріднї. Шукай тодї собі свого реформатора!“
Я відвернула ся мовчки, притиснувши долонями виски, а она гукала дальше:
„Треба мати щастє! Друга радувала-б ся на цїлий сьвіт, що єї спасає чоловік з таким становиском від голоду і холоду, а ту она…“ і урвала. „Впрочім добре єму так!“ додала з якоюсь злобною утїхою „коли вже не знав иньшого вибору. Правду сказавши, я мала єго за розумнїйшого чоловіка, а тепер переконую ся, що в него курячий розум. Найже радує ся тепер гарною Льореляй!“
З сильно стуленими устами і болїсно стягненими бровами стояла я як перше коло вікна, дивила ся в ніч. Серце било ся глухо, а за чолом мчали ся божевільні, попутані, сполохані думки, шукаючи виходу з сего положеня. Однак
