нувшись, глянула я в єго лице. В тій хвилї видалось оно менї подібним до тїтчиного, холодним і камяним.
„Ожиданий иньший“ говорив з притиском і глумом „не з'явить ся. В послїднім часї писали за ним з дому кілька разів, але не одержали нїякої відповіди. Нїхто не знає, де він обертає ся. Вибий собі проте з голови ті мрії, котрі, як я переконую ся, викохала ти надармо!“
„Чому ви менї отсе кажете, вуйку? Ви або помиляєтесь зовсїм, або я вас не розумію.“
„А я гадаю, що ти мене розумієш!“ відповів він і, згорнувши руки на грудях, станув передо мною, вдивившись в мене грізно.
„Що такого, Мілєчку? Що се знов за нові афронти?“ загомонїла тїтка, водячи допитливо очима від него до мене. Вуйко не відповідав нїчого, а замісць того почав ходити по сьвітлицї, що у него бувало все ознакою зворушеня або гнїву.
„Відай не дочекаю ся відповіди від нїкого“ говорила тїтка, „хотяй маю право домагати ся єї. „Наталко!“ накинулась на мене „зараз менї оправдай ся!“
„Що-ж менї казати?“ відповіла я усьміхаючись, „хиба може то, що вуйко помиляє ся у своїх здогадах, котрі я впрочім зачинаю розуміти. „Я не жду, вуйку, на Орядина!“ додала сухо.
Вуйко видивив ся на мене.
„Помиляю ся?“ кликнув „помиляю ся?“ Так тобі сей пройдисьвіт не завернув голови? Чому-ж ти осьвідчин чесного, поважного чоловіка не хочеш приняти? Надїєш ся певно, що він ще поверне і поведе тебе до слюбу? То я поми-
