„Я не хочу єго! Тїточко — я за него? Я не можу!“
„Ага! ти хочеш тим певно сказати, що єго не любиш?“ Она сказала се з холодним усьміхом і зовсїм спокійно. „Ну, що-до того, то він твоєї любови і не жадний…“
„Так?“
„Так, моя кохана! Він вправдї пише, що бажає для своєї хатини „голубки-господинї“, але се, розуміє ся, лиш гарна фраза. Певна річ, він, чоловік старший і статочний, не буде мріти вже про любов. Се й не лицювало би єму. Він подає замісць любови щось лїпше і щось таке, що може дївоче серце наповнити дїйсною вдячностию. Він подає бідній сиротї хлїба, гарне становиско, поважанє і значінє. А ти? Застанови ся лише, що таке ти? Що внесеш ти єму в дім? Коли ти на се сама не прийдеш, чого я при твоїй зарозумілости і надїю ся, то я тобі сама скажу.“
„Лишіть, тїточко, не кажіть! Я сама знаю. Я — то величезна нуля, котра кромі кількох срібних ложочок не внесе єму нїчого більше в дім. Але я вам щось иньшого скажу, тїтко. Я не калїка, щоби без любови приймати дарунки ласки. Тому нехай він обгляне ся завчасу за иньшою голубкою. Він менї не пара, а я єму. Про любов я вже й не говорю; я єго й не поважаю!“
„Так? Навіть і не поважаєш?“ почув ся нараз голос вуйка десь за моїми плечима — і він з'явив ся в сїй хвилї в комнатї. „Ти думаєш, що коли чоловік не цїлком молодий, не плете небилиць, не скаче коло дївчини, як комедиянт, так єго через те годї вже й поважати, і
