ми думками і мріями. Хиба прекрасна гірска околиця мала спасенний вплив на розбуджену уяву молодої писательки. Знакомство з Софією Окуневскою тягнуло ся лише до 1887 року, коли та виїхала на науку до Швайцариї. Пізнїйше видали ся хиба підчас ферий.
В р. 1889. батько О. Кобиляньскої пішов в пенсию і перенїс ся на власний хутір в селї Димка в серетскім повітї. Село — правдива пустка без товариства осьвічених людий, без гір і гірских лїсів — ще гірше не сприяло писаню, а своєю одностайностию доводило до роспуки.
Аж з кінцем року 1891. перенесла ся родина Кобиляньских в Чернівцї, між „люди“ — що так дуже було потрібне для нашої писательки, особливо з тої причини, що в Чернівцях осередок руского житя на Буковинї, коли Кімполюнґ, місто, волоско-нїмецке, нїчим не могло підтримувати в нїй руского чутя і житя.
Перша проба, ще з Кімполюнґа, представити ся Русинам яко писателька, не повела ся їй, а навіть принесла їй гірке розчарованє. Написала она 1886 року Людину. Була се спершу зовсїм коротенька новелька і мала иньший заголовок. Н. Кобриньска приняла єї до альманаха Перший вінок, але Ів. Франко, котрий порядкував сей альманах, не найшов у нїм місця на твір молодої, незнаної писательки, — і тим, певно не хотячи, незвичайно гірко розчарував єї. Ту саму новельку, Кобиляньска відтак продовжила і післала „на пробу“ до нїмецкої часописи An der schönen blauen Donau. Там єї не принято, але відповідь, яку Кобиляньскій прислав редактор Мамрот, додала їй довіря в свій талант і відваги на довгі часи. Мамрот найшов в єї оповіда-
