одержали яку лиху вістку від Лєни або від братів?“
Она усьміхнула ся на силу. „Нї,“ відповіла. „Нїчого такого нема. Сим разом… то єсть нинї іде о… тебе.“
„О мене?“
„Так! Подумай собі лише! Професор Льорден хоче з тобою женити ся!“
„Зо мною!…“ І усьміхнувши ся якимсь безвиразним усьміхом, дивилась я на ню широко отвертими очима. „Льорден, тїточко?“
„Льорден! Але ти, бачу, здивована. Думала мабуть про кого иньшого?“ (Послїдне слово вимовила з притиском і єї очи впялили ся ще острійше в мене).
Я глянула на неї.
„Про нїкого я не думала; а про се вже нїколи.“
„Ну, бачиш, не одно дїє ся несподївано. І я сего не надїяла ся. Нїколи в сьвітї не надїяла ся сего. Лист прибув ще нинї з-ранка, але я… я… не мала часу з тобою говорити о тім. Він просить о скору відповідь. Впрочім тут нема що богато думати. Ти чей приймеш єго, то розуміє ся само собою!“
При єї послїдних словах обгорнуло мене несказано гірке чутє, але заразом з тим підняла ся вся гордість моєї істоти. Я чула, як в мене очи заіскрили ся.
„А коли я сего не вчиню?“
У тїтки очи замиготїли: „Як?“
„Тїточко, я не хочу за него йти!“
„Ти не підеш за него?“
„Я, тїтко, я… я не піду за него!“
„І вільно спитати, чому?“
