страстна краса, она так само нездужає на тугу, як і місячна ніч, перенята чимсь демонїчним, от, як хоть би і моя душа тепер!
Справдї, в менї прокинулось щось неумолимо-строге. На приклад: я не вагала ся сказати в голос: „лїпша смерть, нїж житє опутане немічю і брудом.“ І я вірю в се. Хто знає, може-б я була в силї подати єму і пістоль, коли-б зажадав того від мене?
Але може він иньшим стане? Лїпшим може? Чи може впаде ще низше? Чи може стане буденним чоловіком? Іменно буденним чоловіком. Так оно й буде. Час все затре і все буде добре.
Ух! що се за добро, на котрім лише час затре бруд!
Нї, моє серце відвернуло ся від него. Брудом своїм завдав менї такого болю, як би вмер; однак смерть має в собі щось помиряючого, коли се дразнить і розриває душу. І чому не вмер уже радше!
Чим більше думаю над ним, тим більше нездужаю. Я цїлком утомлена. Всї мої думки впились в єго поступованє супроти себе і других і висновки їх нищуть мене. Чому знеславив ся! ах! і чому упадає тепер передо мною!
Та що! він бив мене тими своїми вчинками!
Се-ж конець нашої істориї. Тихий, беззвучний, відчутий конець.
І чому піддав ся тій брудній силї; споганив себе безсильностию, чому забув, що я — єго царівна!
