з руских — твори Мирного, Вовчка і Федьковича. Нїцше, котрого читала остатними роками (слїди сеї лєктури находимо і в Царівнї і в гуморесцї Він і она), навчив Кобиляньску брати сьвіт фільозофічно, звернув єї увагу на стиль і взагалї, можна сказати, мимо своїх чудацтв та брутальности супротив женщин, настроював єї сильно та відважно.
Від часу знакомости з С. Окуневскою і Н. Кобриньскою писати по руски — стало для Кобиляньскої якимсь прекрасним і, здавалось їй, недостижимим ідеалом. Була майже на скрізь Нїмкиня, а тепер з цїлою силою своєї молодої душі взяла вчити ся рускої мови і писати по руски, не признаючи ся притім нїкому, що хоче бути писателькою, бо того наміру був би тодї нїхто їй не похвалив, — притім без поради і помочи, котрої від нїкого не могла сподївати ся, тим більше, що сама свому талантови не довіряла. Взагалї обставини житя мало сприяли спокійному розвоєви таланту у Кобиляньскої і тому то mutatis mutandis она з таким жалем пише про них в Царівнї.
Кобиляньска вихована в горах, — звідси і такі пречудні описи гір в єї творах, н. пр. в нарисї Битва. Родила ся в Ґурагуморі 27. листопада 1865 р., кілька лїт жила в Сучаві, відтак в Кімполюнґу, куди прийшла 8-лїтною дитиною, а пробула там около 15 лїт. Батько єї був там секретарем при старостві. Маломіскі обставини, маленька міска біблїотека з нерускими творами, ґерманїзация і клопоти житя творили зачароване коло, з котрого молода, вражлива, високолетна душа даремно силувала ся видобути, щоб не змарнїти перед часом разом із своїми таєни-
