завсїгди супроти полїтичних змагань байдуже або здалека. Се не добре, як всї полїтикують. Для мене мій завід — полїтика. Ти гадаєш, Павлинко, що з підростаючими хлопчисками не треба також деколи полїтикувати? Ой, ще й як! Але я завсїгди за спокоєм. Найкрасша хвиля в житю то хвиля прожита в спокою. Мене мої ученики розуміють і люблять через те. Я і вчу їх любити спокій, і тому, Павлинко, я не бавлю ся в полїтику, котра веде до нарушуваня спокою. Нї, борба о царску бороду не обходила мене нїколи.“
„О царску бороду! але коли тут іде о будучність твоєї дитини?“
Вуйко стрівожив ся.
„Так що-ж з нею, Павлинко? Може їй гроший треба, а ти не хочеш менї прямо сказати?“
Тїтка зітхнула. „О, Мілєчку, коли-б она гроші мала, то мала би і все, що їй треба. Тодї я би й не посилала єї в сьвіт між люди“…
„То кажи їй до дому вертати, Павлинко! Всюди добре, але що правда, дома все таки найлїпше.“
„Що она дома пічне? Хто єї побачить? З ким зійде ся? Пропаде тай годї; а лїта не вернуть ся назад.“
Вуйкови наче сьвітло зійшло в голові. Здогадав ся.
„Твоя правда, Павлинко. Вже най там побуде якийсь час, там мабуть більше молодїжи, як тут!“
І вуйко знов наложив люльку; всї замовкли.
Я скінчила свою роботу. Поклавши єї коло себе, я сперла ся вигідно о спинку лавки. Погляд звернув ся мимоволї на захід. Сонце спу-
