я заграю єму иньшої пісоньки! Заграю єї, лише най ще трошка зажде! Я лагідний, доки лагідний, але як раз страчу терпеливість, тодї не ручу за себе!…“
І пішов. Ще звенить менї єго масний, фарисейский голос в ушах, ще хата мов тремтить доси, як тріснув сїнними дверми за собою. Як я єго ненавиджу, ненавиджу, ненавиджу!… Ісусе Христе!
Таким самим, солодким, жалісним, рівним голосом обманює він і мужиків, видирає в них гроші за найменшу провину, за дрібку сухого ломача, або за те, як здибле кого в лїсї…
Я перешукала судорожно тремтячими пальцями всї висувки своєї комоди, всї пуделка в нїй. Думала найти хоч щось на гріш подобаюче. Але я найшла лише кілька старих, продїравлених монет, які дістала раз від бабунї…
Глуха, несказана роспука обгорнула мене.
Що дїяти?
Передумую раз в раз то, що почула.
„Посилайте гроші на дорогу і пишіть, най вертає!“ радив вуйко щиро.
„І побачили-б ви єго, як би я післав гроші на дорогу!“ сьміяв ся надлїсничий. „Поверне він сам! Лише най пожиє там ще трошка, най пожиє! Не знаєте? До часу збанок воду носить!…“
Я закрила очи руками, а він з'явив ся перед моєю душею.
З'явив ся блїдий, з тлїючими очима, в старій одїжи, голодний!
Я зойкнула. Орядин! чи ти бачиш? Я не в силї тобі помочи! Я, царівна твоя!
І я наче зівяла від двох годин.
