„Менї закидують, що я не постійний; се може бути, але в двох річах я консеквентний, а то — в ненависти до ворогів мого народа, і в невависти до тих, котрі мене вразять сьвідомо. Гай, гай, який я тодї консеквентний! ви не повірили-б.“ А в любови чи буде вірний? О, він буде вірний, адже він упоює ся сам любовю! — Нї, я остану ся вже на цїле житє царівна єго, прегарна русалка єго! Я се відчуваю. Він же дібє ся до мети, любов до мене буде єму додавати сили. О так! адже она та сила, що творить. Чи не так? Любов все переможе. Я лише журю ся, як він буде жити, з чого жити?… Він ненавидить тїтку, але він не знає, як я ненавиджу того, що зве ся єго дядьком. Се правда, що він лихвяр, поганий, скупий чоловік; про те натякнула менї панна Мария сама в одній гіркій хвилинї. На жаданє Орядина, щоби видав єму хоч дещо з єго маленького капіталу, відповів він, що капітал той лежить „в домі“, в котрім і він, Орядин, пересиджує. Нехай позичає на дім, у кого хоче, він не має нїчого против того. Так, а дім записаний на Зоню, за котру одну дав би собі і голову стяти. Такий він!
Але я вірю в Орядина, в єго здатність, в єго волю, і тому успокоюю ся. Молилась я рідко доси, але за него буду молити ся. На горі, в тихій глубинї лїса буду молити ся. „Над сиротою Бог з калитою“ так бабуня казала!
(Девять місяцїв пізнїйше).
Гу! як мене переняло холодом! Грію ся і не можу розігріти ся… Ха-ха-ха! І чи я все до-
