професора й пані професорки теж приїхали. Не той молодший, той старший, той, що дивиться зизом[1]. Боже, прости мені гріхи мої (вона голосно по устах ударилась), це він, мабуть, від науки обірвав. Так, так, це певно, що так… Щоби, було, не здурів… Син нашого дяка оповідав одного разу, що якийсь так багато вчився, що аж здурів. Той старший, знаєте, той дуже крутиться коло чорнявої панни нашого пан-отця. То теж добре панство. Завсігди дає мені молока, як моя корова перестає доїтись. Дай їй, Боже, панування! Майтеся гаразд! — І попленталась вона скоренько, як на старі ноги.
Олена дивилась довго байдужно за нею. Далі вернулася звільна до хати… Трохи згодом пішла ціла родина до церкви…
Того самого дня по обіді зійшлися гості, запрошені Оленою й її батьками: старі вчителі з синами, надлісничий, священик із родиною й молодий Фельс. Забава розпочалась, як це звичайно буває на Великдень, їдженням „свяченого“. Старі бажали собі притім одне одному всякого добра, здоровя, потіхи з дітей та внуків. Згадували сумно давні добрі часи і припечатували довгі бажання голосними поцілунками. Опісля складали бажання старі молодим; а коли вже молоді собі складали бажання, тоді в старих виступили на очах сльози. Вони споглянули на себе глибоким зрозумілим поглядом і залишили „любу молодіж“ саму.
| — | — | — | — | — | — | — |
Ніхто не міг гордитись того дня таким гумором, як Олена. Ніхто не жартував стільки, що вона. Ніхто не міг мірятися з нею дотепами. Очі Фельсові так і впилися в її гнучку стать, в її гарне лице з незвичайним сяйвом очей. Коси спустила вона на плечі і здавалась багато молодшою. Його відзначувала вона помітно: ледве, що відсту-
- ↑ зизом — скоса.
