клинана, з своєю чудною барвною мішаниною горя і втіхи. Радникові принесла вона чимало жури й болю. Особливо „світило родини“ наводило немилосердно хмару за хмарою на безжурну голову пана радника та його жінки. Як скоренько, здавалось добрій жінці, пройдуть шкільні роки! Як легко осягне становище придворного радника! Цього бажала вона за всяку ціну в світі! Одначе інакше склалося.
Почавши від найнижчих клас, треба було для Германа-Евгена-Сидора тримати домашнього інструктора. І хоч пан радник з професорами жив на найліпшій стопі, бож дім його був для них кожного часу відчинений, всеж таки Герман-Евген-Сидор приносив, що півріччя, то гірше свідоцтво. При таких нагодах змінялись любов і пестощі батька в скаженість. Поводився наче божевільний і був би роздер сина, колиб не сестри. Бідолашні мали вже сховок, де держали хлопця доти, доки лютість батька не минала, і він знов у сердечний, спокійний спосіб не запитував про „дитину“. Тоді брала мати на себе тяжке завдання настроювати батька на „добре“, вступаючись за ним гаряче.
— Воно ще таке молоде, дитинне, — мовляла вона, — мусить вибуятись; час і будучина наведуть його і без того до пуття, поваги і розуму. В тих школах і старі знетерпеливились би, а не то… воно.
Батько заспокоювався, мякнув, цілував сина і благав, щоб він уже нарешті прийшов до свідомости та поправився. Підвищив йому гроші на дрібні видатки, купив золотий годинник, купив коня вмисне лиш для нього і т. ін. Ах, щож бо то він і не виробляв з тими кіньми — не надививсяб і за днину! І гніватись на нього? Та за що?.. Що бистроумний? Хитрий? Ба! — Що вміє свого допняти? Тупий книгоїд цього не докаже… Так, наприклад, замісць до школи, забіжить тихцем до касарні, де через протекцію якогось нижчого „оборонця батьків-
