тив, тої енерґічної сьвідомости свойого „я“, яка знаменує жінку росийську, нїмецьку, швецьку і французьку. Одним словом — нашій жінцї бракують, так сказати, якісь головні, характеризуючі риси. — Бо инші її прикмети т. є. „елєментарні“ прикмети, як: доброта серця, чутливість, працьовитість, і т. д. і т. д. вони подївають ся десь, никнуть, без тих характерних головних якихось рисів… що випливають із самостійности сьвідомої душі. І виходить… вона анї „риба, анї рак, анї хрущ — а так собі орґанїзм. Скажіть, ласкава товаришко, чи нашій жінцї не можливо станути на рівнї з жінками европейського закрою та перемінити ся з орґанїзму в виразну особистість, чи як то Ґерманець прекрасно висловляєть ся в „Persönlichkeit?“…
Вона. „Поволи, мій добрий товаришу, по воли!
Коли ми поглянемо на Французів, Нїмцїв, Шведів і инших, а потім на Русинів, то нас — також жаль збирає!“
Він. „Е, панї, про жінок ведеть ся дискусія!“
Вона. „Нехай буде про жінок. Ви жадаєте від Русинки такого образованя, з якого випливали би европейські погляди, певність і сьвідомість свойого „я,“ та своєї вартости психічної. Далї поважного зрозуміня свойого окруженя, потреб суспільности, ріжного рода ідей, розуміня свого мужа, гідної репрезентації його становища, а передовсїм — щоби вона була найлїпша ґаздиня, виховувала добре дїти, — одним словом — щоби перед сьвітом міг Русин жінкою гордити ся як Американець, а в чотирох своїх стїнах мав знов свою радість із неї!“
