Ще недавно нічого подібного не говорив — кликнула, притискаючи його руку до себе. — Юліяне ти любиш мене?
— Не віриш?
— Я жартую, мій дорогий. Чого так споважнів раптом?
— Чи нема чого, голубко? Ми найшлися, стали як ти кажеш, „самими собою“, ми щасливі, але, Ево…
— Але що, голубе? Ми-ж не скажемо нікому про нашу любов, наші заручини, правда? — притулилася до нього як кітка.
Він не відповів.
— Юліяне? і заглянула йому в очі.
— Ти не сказала би нічого?
— Я — ні. А ти?
— Я — мужчина. Я відповідаю за свої вчинки.
Вона помовчала хвилинку і додала тихше:
— Мій батько не вибачить мені.
— Саме батько… саме він.
— Ево!… почули нараз близько неї захриплий голос бабуні.
— Бабуню!
Широка, мов надуте вітрило, з розпростертими зпід шовкової мантилі, обіймами, наступала бабуня Орелецька просто на них.
— Змилуйся Ево, як можна мене так залишати! Я спала без надзору коло води і мало-мало не скотилася в глибінь, а ти пішла з паничем на прохід! Не подумала ти ані на хвилину, що мене могла і смерть коло води… Гніваюся Ево…
Бабуня сильно засопіла.
