Тета Оля піднялася із свого місця.
— Він на такого не виглядає, — боронила пані Цілля молодого, гарного офіцира, — а зрештою, що він нас обходить?
Директор поглянув на годинник і звернувся до тети Олі: — Час до дому, Ольго. — Пані Гаджі протестувала, щоб їй забаву не переривати, але Альбінський настоював на свому. Перебившись крізь юрбу гостей віднайшов Дору.
— Доро, зозулько, тобі час до дому.
Вона подивилася з острахом на нього. — Вже? Не можна одробину пізніше?
— Ні, дитинко. Тета Оля вже в ґардеробі. Чейже не схочеш, щоб вона у футрі на тебе ждала. А я, як ми умовились, залишаюсь тут. Не їжджу ночами.
Юліян поглянув на свій годинник. За годину відходить поїзд до столиці. Він подав Дорі рамя і провів її до ґардероби. Відшукавши її речі, попросив її усісти; схилився і приклякнувши на одно коліно взув її у сніговики. Вона несподівано тупнула ногою. Він підвів голову. Чи він зле одягнув її, чи не бажала собі цього?
— Дідо! — вирвалось їй з острахом упівголос з уст. — Але Юліян ані не оглянувся, тільки вбирав її далі і подав шапку. Він зробив це все з такою повагою і природністю, що всі довкола вважали це за щось самозрозуміле. Відпровадив Дору до саней, де сиділа вже панна Альбінська.
На дворі падав сніг і віяв гострий вітер.
— Ви також уже від'їжджаєте, пане надпоруч-
