Дора пояснила, що тета Оля ввела її у працю, колись вона сама зможе провадити господарку. Тепер до фахових студій забиратись їй уже запізно і дідуньо її від себе не пустить. Але зчасом можна свої постанови змінити.
— Може візьмете собі приклад від вашої кузинки, моєї нареченої Еви? — сказав Юліян.
Їх погляди стрінулися. Їй здавалося, що в його голосі і очах мигнула іронія. Вона здвигнула байдуже плечима:
— Хто може у будуччину заглянути?
Він звернув голову до вікна і не питав більше нічого. Дора дивилася хвилину несміливо на Оксану.
— Я думала про те, чи не можна б улаштувати та утримати захоронку? Українців у тутешній околиці мало, а хоч би і було більше, то тут переважно робітники.
— Чим утримувати захоронку? — відповіла Оксана.
Дора посумніла. Вона над тим не задумувалася. Їй було досить того, що це буде добре і корисне. У думках рішила навіть, що буде по дві години денно перебувати між дітьми.
— Дітей треба і прохарчувати, — вмішалася пані Цезаревич — а хто і чим буде вести кухню? До цього треба капіталу й людей.
Дора замовкла. Подумала про своє власне майно, але тут застрягла гадками. Все відшкодування, яке дістала по смерти Еґона, взяв дідо у свої руки, а в нього залізна рука і він не видасть їй тепер ані сотика.