нею, і хочби вона не потонула, то може простудитись. І як вона, її опікунка, др. Емі, буде за одиначку перед родичами відповідати? — Vorsicht ist die Mutter der Weisheit — сказала їй. — Amen — докінчила Ева, виставляючи збиточно кінчик язика.
Така вона була ота Ева.
І йому тужно за нею. Ніби негарна, а гарна. Йому хочеться так побачитися з нею. Коли він з нею, то якось так чудно робиться… Тут вона ніби близько, він бачить її обриси… а вмить вона ніби знов розпливається, віддалюється. Щось нарушує в ньому почування, ніби з шовку ткане, і він сам перед собою затулює очі.
Що це таке?
Небавком по повороті до Покутівки довідавшися, що Ева ще дома, але вже за кілька днів відїжджає до столиці, рішив вибратися одного пополудня на парохію.
Несподівано наспів лист від його батька, щоб він яко мога скоро вертався до дому. Батько почував себе не конче добре. Лікарі сказали, що мусить ще цього року виїхати лікуватись, бо недуга може так розростись, що вимагатиме операції. А операція це для нього смерть. Далі подавав до відома, що Зоня заручилася з першим давнім його помічником, п. Станьком, самостійним годинникарем. Отже треба, щоб Юліян був на час його відсутности дома.
